6 травня було зіграно Матч Пам’яті Сергія Батюка
6 травня, в суботу, футбольна громадськість Чернівців вшанувала пам’ять одного з найвідоміших спортивних журналістів краю і коментатора Сергія Батюка, якого не стало минулого року. Вдруге поспіль до Дня народження Баті-Гола було проведено Матч Пам’яті, в якому команда чернівецьких журналістів вийшла на поле проти ветеранської дружини «Буковина-Ретро».
Матч відбувся на штучному полі стадіону ГРК «Маленький Париж», керівник якого – Йосип Віцнудель – окрім Чернівецької обласної федерації футболу, представників мас-медіа й ветеранів буковинського футболу також приєднався до вшанування пам’яті відомого коментатора.
Захід розпочався покладанням квітів і вінків на могилу Сергія Батюка, а потім безпосередньо перейшов на футбольне поле. Не зважаючи на товариський характер матчу, поступатися не хотів ніхто. Звичайно, досвідчені та зіграні ветерани володіли ініціативою і швидко відкрили рахунок у грі, але журналісти не знітилися й активно намагалися відповідати на гострі атаки «Буковини-Ретро».
Перший тайм закінчився з рахунком 2:0 на користь «Буковини», проте у другій половині медійникам нарешті вдалося «розпечатати» ворота суперника, а невдовзі суддя призначає пенальті у ворота «Буковини-Ретро». Здавалося б, ось він, шанс змінити хід гри, та цей пенальті журналістам реалізувати не вдалося, а невдовзі у сітку воріт чернівецьких мас-медіа влетіло ще два м’ячі.
Кінцевий результат Матчу Пам’яті Сергія Батюка – 6:1 на користь ветеранів «Буковини», але, власне, не в рахунку був зміст. Вже за рік організатори планують підключити до цього заходу ще кілька команд і зробити замість Матчу Пам’яті турнір, але про це поговоримо вже у 2018 році.
Альберт Комарі, спеціально для ЧОФФ
P.S.
Сергій Батюк народився 6 травня 1956 року в Охтирці Сумської області. Але так сталось, що більшучастину свого життя прожив у Чернівцях, куди отримав направлення після закінчення факультету журналістики Київського державного університету.
Сергій Михайлович до нестями любив футбол, успішно грав ще в юному віці за охтирський «Спартак» (попередник «Нафтовика»), потім за збірну КДУ.
Пограв трохи й за журналістську команду «Преса-ТБ», яка брала участь у пропагандистських турнірах і товариських матчах. Грав у нападі. І навіть у цих аматорських футбольних баталіях, як кажуть, неозброєним оком видно було, що Батюк має чудові футбольні навички.
Сергій Михайлович був серед засновників телеканалу ТВА, який на зорі незалежності транслював матчі чернівецької «Буковини». Його супер емоційні коментарі не могли залишати байдужим нікого. Відчувалось, що Маестро живе футболом!
Перед Євро-2012 «ПРОФУТБОЛ» звернув окрему увагу на чернівецького коментатора. І після виходу в ефір на 2+2 відповідного сюжету (нижче можна подивитися), багато хто із вболівальників «вимагав», аби Батюка залучили до коментування матчів українсько-польської фінальної частини чемпіонату Європи.
Проте Сергій Батюк був рідним не лише для футболістів – «своїм» він був практично у всіх видах спорту. Якби була така статистика, напевно, Сергія Батюка можна було б занести до Книги рекордів України як найактивнішого телерепортера.
Власне, у цій номінації він незмінно відзначався у шоу-програмі «Зірки естради – зіркам спорту», у рамках якої, починаючи з сезону-2003, вшановували кращих спортсменів, тренерів і фахівців сфери фізичної культури і спорту на Буковині.
Багато-багато років на телеканалі ТВА, як правило, щодня в новинах були спортивні сюжети Сергія Батюка. Нерідко – не один, а декілька.
Його спортивній гіперактивності явно було «тісно» в загальних новинах, тому час від часу Сергія Михайловича запитували, чи не збирається він відновити «Спортхронометр» або започаткувати іншу спортивну програму. Він не проти був, хоча не все складалось на користь окремої спортивної програми, яка в наших реаліях, на жаль, не дуже може бути «бюджетною».
Натомість певний час на ТВА виходила футбольна програма «Вперед, «Буковина»!», в якій у прямому ефірі, за участю гостей, обговорювали матчі «Буковини» та інші актуальні футбольні питання.
16 листопада 2015 року Сергію Батюку присвоїли звання Заслуженого журналіста України. І це той випадок, коли, як кажуть, ні у кого не виникало питань – це справді ЗАСЛУЖЕНИЙ ЖУРНАЛІСТ у повному розумінні цього визначення і звання!
